про здоровий прагматизм європейської медицини

Хоча в Україні переважно про це не говорять, але вже понад 10 років європейські країни та США живуть в «епоху доказової медицини». Час, коли терапія сприймалась як така, що базується виключно на теоріях та інтуїтивних покликах терапевта, минув.
 

Доказова медицина (evidence-based treatment, EBT) – ті лікування, які є науково обґрунтовані, доведені. Базовий принцип ЕВТ – всі рішення щодо методу лікування повинні базуватись на дослідженнях, що демонструють ефективність терапії.

Ідея ЕВТ в тому, щоб кожен, хто стикається з проблемою медичного/психологічного характеру, мав можливість отримати якомога повну неупереджену інформацію про варіанти лікування.

Наприклад, для лікування помірного ступеню депресії першочергово рекомендованими (згідно протоколів Британського національного інституту клінічної майстерності, NICE, 2009р.) є: індивідуальна або групова когнітивно-поведінкова терапія (КПТ); самодопомога, основана на принципах КПТ під керівництвом фахівця; програми структурованої групової фізичної активності. Наступними рекомендованими методами є інтерперсональна; короткотермінова сімейна; короткотермінова психодинамічна терапії. Кожен з цих видів допомоги має різну тривалість, а також специфіку методів. Тож пацієнт, ознайомившись з вищенаведеними підходами, може або обрати найбільш короткотерміновий, або орієнтуватись на свої вподобання в методах роботи, або виходити з наявності фахівця того чи іншого методу.

Тобто передбачається, що психолог/психотерапевт зобов’язаний поінформувати клієнта про те, який метод є рекомендованим для вирішення його конкретної проблеми, а далі вже клієнт має визначитись, який з підходів йому імпонує більше, відповідно, і до якого фахівця звертатись.

Що вважається «доказовим»?

невеличкий ролик (англ.), що пояснює поняття доказової медицини (від Управління з питань охорони здоров’я ветеранів, VHA).

Якщо коротко узагальнити, то мають задовольнятись критерії: наявність як мінімум двох масштабних незалежних випадково-вибіркових контрольованих досліджень (RCTs), що підтверджують ефективність лікування (Chambless DL, Hollon SD, 1998) і відсутність шкоди методу. Береться також до уваги, хто і яким чином проводив дослідження, щоб максимально уникнути заангажованості результатів. Далі, на основі цих досліджень, група неупереджених експертів розробляє протоколи – рекомендації щодо лікування і попередження захворювання, покращення стану здоров’я, що систематично розвиваються і вдосконалюються (напр. протоколи NICE, NIMH, APA).

При цьому, справедливо буде зазначити, що відсутність певного методу лікування серед списку доказових не означає його неефективність – це говорить про відсутність досліджень, що підтверджують ефективність. Тобто метод може й ефективний, але необхідні наукові підтвердження цьому проведені не були.

Приміром, в Україні є величезний ринок пропозицій у лікуванні аутизму, зокрема «на слуху» – дельфінотерапія. І справді може бути дуже добре давати дитині можливість поплавати з дельфінами, втім, якщо нема жодних наукових доказів того, що дельфінотерапія дійсно допомагає (а таких доказів наразі нема – приміром, 1,2), то це, як мінімум, неетично пропонувати цей досить дорогий метод при наявності інших терапевтичних, що мають наукове підтвердження (напр.1,2).

Отже, в сфері охорони психічного здоров’я у розвинених країнах пропагується зважений підхід до вибору методів лікування, що базується на достовірних результатах.Тому фінансування дослідницьких центрів є високим і найчастіше ведеться з державних коштів: є зрозумілим, що якщо громадяни знатимуть, який метод з найбільшою ймовірністю при найменших часових витратах допоможе вилікувати ту чи іншу проблему, то країна матиме більш здорове і працездатне суспільство (+витрачаючи при цьому менше коштів на державне лікування, соціальні виплати тощо). Даний підхід є прекрасною демонстрацією поняття «здоровий прагматизм». 

Що це все нам дає? Тихий натяк на те, що якісна система охорони здоров’я можлива лише за участі людей, які займаються сучасною наукою та дотримуються прийнятих в міжнародній науковій спільноті етичних принципів. «Культура науки» – це рейки, без яких потяг «ефективна медицина» не поїде. Це, в свою чергу, можливо за умови наявності відповідного запиту від людей на науково підтверджений продукт на противагу містицизму/окультизму/псевдонауці; зрозумілу процедуру діагностування та достатній рівень інформування про доступні методи  лікування; на критичне мислення, врешті. 

А поки принципи доказової медицини не стали фундаментом підходу до лікування в Україні, є сенс при виборі методу лікування керуватись правилом «перевіряй, а потім довіряй». Шукайте наукові дані самостійно, запитуйте психотерапевта, в якому підході він працює тощо і це збереже не тільки здоров’я, але й час та гроші.