що говорить сучасна наука про наслідки травматичних подій?

Вже майже рік як в Україні активізувалась хаотична інформаційна кампанія, головною темою якої є психологічні наслідки війни. Зокрема, часто пишуть такі формулювання як «синдром АТО», «посттравматичний стресовий синдром», й, нарешті, так, як звучить в медичних класифікаціях – посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Втім, ним називають також що-завгодно: будь-яка проблема в людини, яка була на війні, може отримати назву ПТСР; дехто видає методички, наголошуючи на тому, що всі, хто був на війні – автоматично матимуть психічний розлад. Таке «ярликування» несе більше шкоди, як на мене, аніж користі: мужній воїн, захисник перетворюється на «вразливого», «людину з проблемами», тож стосунок і самосприйняття кардинально міняється – і не в здоровий бік.

Через те, що нині спостерігається дефіцит доступної, лаконічної і в той же час об’єктивної інформації українською, я спробую робити нотатки на актуальні сьогодні теми, посилаючись при цьому на конкретні дослідження. На мою думку, при відсутності масштабних досліджень в сфері психотерапії в нашій країні, а також вкрай малій кількості фахівців з травмофокусованої терапії, логічний варіант на початках – брати досвід іноземних організацій, які мають добру репутацію в цій темі.

Щоб дізнатись про наявність того чи іншого розладу, зокрема ПТСР, розроблені спеціальні діагностичні критерії, які дають чітку відповідь – що відповідає ПТСР, а що ні.

Розпочнем з базового.

Травматичними вважаються події, які характеризуються небезпекою для життя, серйозних травм чи сексуального скривдження – особа може безпосередньо переживати подію, бути свідком або довідатись про травматичну подію, що сталася з рідними (зокрема раптова смерть близької людини). Одразу відмічу, що травматичним в клінічному розумінні не є досвід, спричинений за допомогою медіа, телебачення, фільмів, фото (крім випадків, які стосуються специфіки роботи).

Психологічна травматизація є поширеним явищем: одну психотравму переживають 50-70% людей протягом свого життя (30% - діти до 18 років); в зоні бойових дій відсоток стрибає до 95 (як серед військових, так і мирного населення, що проживає на цій території). І справді дослідження кажуть, що досвід таких подій може вести за собою виникнення посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Втім важливо знати, що:

Травма не завжди веде до ПТСР: тільки 20-25% тих, хто пережив травму, матимуть симптоми ПТСР. З них переважна більшість вилікується протягом півроку без спеціальних втручань. Якщо є рана, то в цілому система імунітету на неї реагує: якщо рана невелика, незабруднена, то вона досить легко загоїться, їй потрібен час. Але помилково думати, що якщо рана велика, забруднена, або «психологічний бронежилет» людини в даний момент сильно ослаблений, то треба тільки час, щоб вона загоїлась. Також варто пам’ятати, що якщо людина сильно страждає, то не потрібно чекати півроку («бо ймовірно симптоми самі розвіються») – фахівець зможе допомогти зробити процес одужання швидшим і менш болісним.

Травма це не тільки ПТСР: реакція людей на травму є дуже різною і наслідки для психічного здоров’я можуть бути теж різні – від відсутності негативних проявів до сильно виражених. Психотравма може бути тією критичною подію, яка запускає депресію, тривожні розлади, просту/соціальну фобію, зловживання психоактивними речовинами, розлади адаптації, дисоціативні, соматоформні розлади…

Не слід перебільшувати, але і недооцінювати:

1. За статистикою американського бюро ветеранів кількість військових (що повернулись з Іраку та Афганістану), які мають психологічні наслідки війни, є понад 4 рази більша, аніж ті, хто отримав фізичне ушкодження.
2. Симптоми ПТСР найчастіше розвиваються одразу після травматичної події, втім в деяких випадках (<15%) симптоми можуть мати віддалений початок – проявитись через кілька місяців, іноді - років.
3. Згідно статистики, у будь-який момент часу 5-8% дорослого населення мають ПТСР (NICE, Epidemology 2012). Приблизно у 30% ПТСР перейде у хронічну форму з пожиттєвим збереженням симптомів. Явище ПТСР не є, на жаль, новим – до того, як наші громадяни на собі пізнали війну, ПТСР пов’язувалось в першу чергу із досвідом сексуального чи фізичного скривдження, ДТП, емоційною занедбаністю в дитинстві, раптовою смертю близьких тощо.
4. Загалом з тих, хто пережив травму, потребуватиме допомоги спеціаліста близько 8% осіб – з одного боку це небагато, з іншого – кожне життя цих 8% осіб – цінне, і воно сповнене сильних внутрішніх страждань. ПТСР неможливо вигадати – це реальна хвороба, яка веде до змін у мозку (1).

Що є ПТСР, що – ні?

Існує два «колодязя» базової інформації про захворювання (які постійно оновлюються, уточнюються), з якого черпають інформацію лікарі по всьому світу.

Перший – ICD (українською – міжнародна класифікація хвороб, МКХ) – збірник статистики й класифікацій проблем, пов’язаних зі здоров’ям, створений Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Другий — DSM — керівництво з діагностики і статистики психічних хвороб, розроблений Американською психіатричною асоціацією. Ці два керівництва є аналогами, різниця в тому, що ICD описує усі хвороби, а DSM – лише ті, що пов’язані з психічним здоров’ям, і надає дещо ширшу інформацію.

Ключові критерії ПТСР згідно DSM-5 (перегляд 2013р.):

А – Людина пережила травматичну подію.
В – повторне переживання (попри небажання людини, травматична подія згадується; її переслідують болючі спогади, дуже емоційно насичені, неконтрольовані):

-    періодичні, мимовільні, болючі спогади (інтрузії)

-    спогади, в яких людина почувається або діє так, ніби травматична подія відбувається знову; може доходити до повної втрати усвідомлення реальності (флешбеки)

-    періодичні тривожні сни, зміст яких (або емоційна реакція на які) пов’язані з травматичною подією

-    гра, що відображає травматичні спогади (у дітей)

-    інтенсивне психологічне страждання та/або виражені фізіологічні реакції через вплив внутрішніх або зовнішніх сигналів, що символізують або нагадують аспекти травматичної події

С – уникання пов’язаних з травматичною подією подразників

-    уникання спогадів про подію, думок про неї, почуттів, тісно пов’язаних з нею, зовнішніх нагадувань – людей, місць, дій, ситуацій тощо

D – негативні когнітивні/емоційні зміни (новий критерій, який додали, щоб окреслити нижченаведені симптоми):

-    постійні й перебільшені негативні переконання та/або очікування щодо себе, інших, світу в цілому

-    викривлені думки про причини/наслідки події, які призводять до звинувачень себе або інших;

-    постійний негативний емоційний стан (страх, гнів, почуття провини, сорому)

-    часткова амнезія (дисоціація знань – не спричинена травмою голови, алкоголем чи медикаментами)

-    почуття відокремленості, відчуженості

-    нездатність відчувати позитивні емоції («емоційне оніміння»), відмова від дій, які раніше були важливі

Е – гіперреактивність

-    постійна підвищена тривожність (напр., при будь-якому раптовому звуку – здригається)

-    надмірна пильність

-    дратівлива поведінка, спалахи гніву

-    постійне почуття втоми, напруги

-    ризикована або самоушкоджуюча поведінка

Уточнення симптомів:

F – тривалість симптомів понад 1 місяць
G – викликають страждання чи порушення функціонування у соціальній, професійній чи ін. сферах
Н – не є зумовлені медичною причиною

Вибір лікування має бути зваженим, а для цього доступними є чіткі науково обґрунтовані методи лікування.