Сьогодні ми часто говоримо про психологічну травму війни, розуміючи під цим трагічну, болісну, несправедливу подію, жертвою якої стали тисячі наших співгромадян. Але чи можемо ми розуміти її в тому числі як шлях до ініціації, трансформації, яка, не зважаючи на страждання, може стати великим вчителем і даром? Ініціація є процесом, в якому «старе я» помирає, але натомість народжується «нове я» – більш зріле, мудре. Відновлення полягає у поверненні енергії, віри, мотивації, обов'язків і любові тим, хто був на війні і може бути виснаженим або втратившим віру в момент відчаю.
Воїн – це фундаментальний архетип, що присутній майже у всіх культурах. Це є внутрішній дух, а також публічна людина, яка захищає, мотивує, надає енергії та веде за собою інших. Вірність, сміливість, стратегічне планування, лідерство, дієвість, служіння та самопожертва – базові риси воїна. То чи можемо ми сфокусувати свою увагу на тому, як обернути невидимі рани війни та страждання – у мудрість та ріст, який насправді поверне воїнів додому і стане опорою суспільства?
Ряд вчених (напр., Abdul-Hamid W.K., Hughes J.H., Tick Е.) досліджували історичні дані та міфологію, щоб дізнатись про досвід війни у прадавніх культурах. І не парадоксом буде те, що внутрішні страждання воїнів на війні та після неї описувались всіма подібним чином – і схожим з тим, з чим в сучасному світі зустрічаються військові, які побували у гарячих точках. Відмінність полягала у наявності обов'язкових ритуалів очищення/відновлення у прадавніх племенах.
Здавна було чітке розуміння того, що коли ви просите чоловіка зі свого племені стати воїном, захисником, ви разом із цим просите його віддати в жертву свою власну людяність заради племені. Вони жертвують цим заради інших, перетворюються на професійного вбивцю, «нелюда». І коли вони повертаються з війни, їм не можна повернутись у плем'я, бо вони, що були на полі битви, можуть стати небезпечними у мирному поселенні. Як з цим давали раду? – організовувалось окреме поселення, куди направлялись воїни, а там, за допомогою шаманів, вони проходили процес очищення. Якщо чоловік успішно проходив ритуали, він міг повернутись у плем'я, набувши новий соціальний статус – «чоловік мудрості». З такими чоловіками радились, їх думку поважали, адже вони знали те, що не знали інші: вони знали, що жорстокість – це не іграшка, конфлікти – не дитячі забавки. В деяких культурах воїнів сприймали як «перших серед рівних» – через зрілість, яку вони надбали, та цінності, які пізнали (цікаво, що назва сучасної військової спільноти Mohawk (племен північноамериканських індіанців) – Rotiskenrakete, означає «людина, що несе тягар миру»). Воїни були лідерами, провідниками. Вони ставали особливими, унікальними особистостями свого племені; воїни ставали цінними, мудрими, сильними, але «звичайними» вони більше бути не могли.
Коли ми повісткою чи соціальною рекламою, що закликає приєднатись до ЗСУ, просимо громадянина нашої країни стати воїном, захисником, важливо розуміти, що разом із цим ми просимо його пожертвувати собою заради інших – віддати своє життя чи минуле життя. Адже війна є дорогою в один кінець – вона з високою ймовірністю назавжди буде частиною ідентичності людини.
Тому це є нашим обов'язком подбати про створення належних умов для військових, що повернулись з війни, аби вони могли пройти процес адаптації та відновлення. І це потрібно не лише військовим, це потрібно всьому суспільству. Знайти спосіб сказати солдату, що те, що він робив, – було вірним, а спільнота, заради якої він воював, є вдячною і вона запрошує його повернутись. Повернення, воз'єднання з домом, повернення до себе самого від іншості «території війни» – це не те, що воїн може досягти самостійно, наодинці.
Але пройшовши цей шлях адаптації, військовий не повинен залишатися тим, ким опікуються, скоріше навпаки. Викристалізована відповідальність, розкрита мужність, набута мудрість – один шлях; озлобленість, пасивність, відчудженість наряду з внутрішнім болем – інший шлях. І вибір за шлях лежить персонально на кожному військовому, але при цьому ми не маємо бути осторонь.
Ряд вчених (напр., Abdul-Hamid W.K., Hughes J.H., Tick Е.) досліджували історичні дані та міфологію, щоб дізнатись про досвід війни у прадавніх культурах. І не парадоксом буде те, що внутрішні страждання воїнів на війні та після неї описувались всіма подібним чином – і схожим з тим, з чим в сучасному світі зустрічаються військові, які побували у гарячих точках. Відмінність полягала у наявності обов'язкових ритуалів очищення/відновлення у прадавніх племенах.
Здавна було чітке розуміння того, що коли ви просите чоловіка зі свого племені стати воїном, захисником, ви разом із цим просите його віддати в жертву свою власну людяність заради племені. Вони жертвують цим заради інших, перетворюються на професійного вбивцю, «нелюда». І коли вони повертаються з війни, їм не можна повернутись у плем'я, бо вони, що були на полі битви, можуть стати небезпечними у мирному поселенні. Як з цим давали раду? – організовувалось окреме поселення, куди направлялись воїни, а там, за допомогою шаманів, вони проходили процес очищення. Якщо чоловік успішно проходив ритуали, він міг повернутись у плем'я, набувши новий соціальний статус – «чоловік мудрості». З такими чоловіками радились, їх думку поважали, адже вони знали те, що не знали інші: вони знали, що жорстокість – це не іграшка, конфлікти – не дитячі забавки. В деяких культурах воїнів сприймали як «перших серед рівних» – через зрілість, яку вони надбали, та цінності, які пізнали (цікаво, що назва сучасної військової спільноти Mohawk (племен північноамериканських індіанців) – Rotiskenrakete, означає «людина, що несе тягар миру»). Воїни були лідерами, провідниками. Вони ставали особливими, унікальними особистостями свого племені; воїни ставали цінними, мудрими, сильними, але «звичайними» вони більше бути не могли.
Коли ми повісткою чи соціальною рекламою, що закликає приєднатись до ЗСУ, просимо громадянина нашої країни стати воїном, захисником, важливо розуміти, що разом із цим ми просимо його пожертвувати собою заради інших – віддати своє життя чи минуле життя. Адже війна є дорогою в один кінець – вона з високою ймовірністю назавжди буде частиною ідентичності людини.
Тому це є нашим обов'язком подбати про створення належних умов для військових, що повернулись з війни, аби вони могли пройти процес адаптації та відновлення. І це потрібно не лише військовим, це потрібно всьому суспільству. Знайти спосіб сказати солдату, що те, що він робив, – було вірним, а спільнота, заради якої він воював, є вдячною і вона запрошує його повернутись. Повернення, воз'єднання з домом, повернення до себе самого від іншості «території війни» – це не те, що воїн може досягти самостійно, наодинці.
Але пройшовши цей шлях адаптації, військовий не повинен залишатися тим, ким опікуються, скоріше навпаки. Викристалізована відповідальність, розкрита мужність, набута мудрість – один шлях; озлобленість, пасивність, відчудженість наряду з внутрішнім болем – інший шлях. І вибір за шлях лежить персонально на кожному військовому, але при цьому ми не маємо бути осторонь.
Немає коментарів:
Дописати коментар